— спільнота блогів про культуру
Архів
Автор
Коментарі
а мені навпаки це палево подобається, - це ніби з паралельного часу, де ще та мода, але лики вже не ті;)
ой, ось ця от модель що справа - найідельніше пасує до стильової атмосфери цієї серії. Бо в решти дівчат обличчя, так би мовити, сучасні. палять всю контору у цьому царстві вінтажності. а тут і зачіска і овал, і ніс і губи... наче з машини часу
я от собі міркую, що от і в мені десь дзенькнула пружинка "ну як так можна?", хоча мозком тверезо розумію, що зображення мертвих є ледь не одним з архетипів людського єства. прагнення зберегти, увіковічнити задні числом.
так хто ж цю пружинку завів то? в дитинстві постійно старші говорили не дивись на калік, не дивись на травмованих, на понівечених, бо це не скромно, безсоромно і має бути страшно? раніше не задумувався звідки у цього табу лапи то ростуть? чому арканиться інтерес до смерті, і в той же час примушують дітей цілувати мертвих дідусів і бабусь на похоронах, хоча особисто мені це завжди гидко було, оскільки я не бачив жодного зв'язку між живою особистістю і затхлим шматком у труні.
аби дати відповідь на це питання тре поритися ще в дохристиянських віруваннях. але те що інтерес до смерті є питанням лицемірно контраверсійним, і що точки зору на нього ґрунтуються радше на безсвідомо інтуїтивних емоціях, аніж на тверезих аргументах, це факт, який проте, не всі наважуються визнати. Давить, видать, соціокультурне біополе, що існує радше як туман, а не ґрунт. І тому скоріше заважає розуму дихати та бачити, аніж дозволяє на щось спертись.
Існує ще один нюанс, як право на персональну трагедію. Але в даному випадку фото всі ці висіли на чільному місці, або стояли на каміні у вітальні, і були засобом увіковічування краси в її трагічному ореолі не тільки засобом фотографії в чистому вигляді, скільки саме засобом її споглядання все існуючими і прийдешніми поколіннями. І те що ми це зараз бачимо і є реалізацією побажання вічної пам'яті.
А фотографам за майстерність особливий респект. Світло, ракурси дійсно можуть оживити.
а мені Люся Гурченко у 80-ті;)
схоже на героя фільму "Сніданок на Плутоні"
аеродинамічна композиція
супер
якось наче двовимірно.. точніше, двоярусно. верхній ярус аристократично рафінований з відтінком стоічного трагізму. нижній ярус сильний, чоловічий, бунтарський
шикарна скомпоновано!
Ддавайте без ваших "давайте", не впадайте у крайнощі. опублікувати фотографії померлих і кинути мерців посеред площі (до речі один такий на Червоній Площі лежить) - то абсолютно не тотожньо, попри ваші порівняння, тож і ваше моралізаторство тут нідочого. сабж цікавий, не тільки і не стільки тим, що зображені на фотографіях мерці, але чому, як, коли. Так, це вторгнення у приватне життя, але це не є виявом неповаги до померлих, таким самим вторгненням є читання чиїхось щоденників, навіть якшо вони опубліковані, але з цим все ок, вірно?
Дуже "мудра" думка - то давайте кинемо їх посеред площі - нехай собі лежать... :(
в інтернеті вже стикався з публікаціями на цію тему, відчуття - не моторошно, а якось дуже сумно.
у померлих людей немає ніякого приватного світу.
взагалі, смерть на цих світлинах виступає не як жах, а як стан умиротворення.
і кожне фото каже неначе - "пам"ятай про смерть".
***
і - дякую Автору за публікацію.
Я з глибокою повагою відношуся до померлих людей і мене обурив сам факт вторгнення в їх приватний світ. "Брудна білизна" це не про мене.
Ну, мені особисто традиція фоткати мертвих видається дурною. Але я мимоволі стала на її захист, бо у декого тут в коментах ставлення до мертвого тіла нагадує ставлення до брудної білизни, яку треба сховати подалі від людського ока. На ділі ж дивитися такі фотки - не страшніше й не огидніше, ніж дивитися на тіла усопших в лаврських печерах чи на згадані мумії в музеї. Стверджувати протилежне було б лицемірством. Єдиний справді вагомий аргумент проти - почуття рідних, але для такого ці фотки надто дистанційовані в часі.
чудово...
немаю рук,щоб пестили моє обличчя...
особливо врізалося у пам"ять
Справді? Особливо ті, що в трунах - оце так прогулянка!
Одна справа, що такі фото є, зовсім інша - сидіти і усе це розглядати.
дизайн:
tux
розробка та підтримка:
Передрук для інтернет-видань дозволений за умови гіперпосилання на «Сумно?» та із зазначенням імені автора, а для друкованих видань - за наявності згоди автора. Всі публікації охороняються авторським правом. Редакція може не поділяти думки автора.
Арт-матеріали Сумно?: кнопки-банери, логотипи для друку.
Ггг!:) Мерлін Монро з фотоапаратом:)